Цікаве
Одеса. Прийшов вчора, з сином, на дитячий маданчик. Відразу ж помітили хлопця років семи, який вправно долав різні перепони. Син одразу пішов дивитися, що витворяє “спортсмен”. “Нічєго сєбє, єму что правда інтєрєсно, что я дєлаю”? – питає мене юний “

Одеса. Прийшов вчора, з сином, на дитячий маданчик. Відразу ж помітили хлопця років семи, який вправно долав різні перепони. Син одразу пішов дивитися, що витворяє “спортсмен”. “Нічєго сєбє, єму что правда інтєрєсно, что я дєлаю”? – питає мене юний “


----------------------------------
Прийшовши вчора на дитячий майданчик, ми з дружиною та сином відразу ж помітили хлопця років семи, який вправно долав різні перепони, залазив на стіни лабіринту і зістрибував з них. Наш син проігнорував свої улюблені місця – гойдалку, качалку, пісочницю – і пішов дивитися, що витворяє “спортсмен”.
“Нічєго сєбє, єму что правда інтєрєсно, что я дєлаю”? – питає мене юний “акробат”.
– “Звісно цікаво, він хоч і малий, але дуже допитливий і спостережливий, – відповідаю, і додаю: – Скоро він намагатиметься щось таке повторити”. – “Мені било б дуже цікаво на це подивиться”.
– А ти місцевий, – питаю я, – одесит?
– Так, я в Одесі з рождєнія живу.
– А в якому класі навчаєшся?
– Во второму. Другий А…
– Ну а українську мову вивчав у школі, чи може навчали батьки?
– Ні, батьки мене не научалі, в школі.
– А однокласники теж знають мову?
– Хто как. Мені папа сказав: мені уже трохи пізно учіть, у мене жизнь по-другому пішла, а тобі нада, бо без української потім нільзя.
– Зрозуміло. Дуже правильно він сказав. Підтримую. 
– Да, він у мене умний.
– До речі, вчителі викладають предмети українською?
– І українською, і руською. У нас більше українською.
– Скажи, а мультиків українською ти багато дивився?
– Та да, багато.
– І ще хочу спитати про школу: скажи, тобі там взагалі цікаво? 
– Ні, там нудно, хочеться спать. Я часто на уроках сплю. Нецікаво вобщє.

– Знаєш, мені дуже приємно зустріти юного одесита, який не просто знає українську, а й використовує її на практиці!
– Спасибі, – посміхається, – мені нравиться українська, но я роблю багато ошибок.
– Не страшно, з часом це виправиться.
– Я б говорив лучше, якби було з ким, а так є тільки школа і все.
– Так ми з сином заходимо сюди часто.
– Добре. А я тут тільки на виходних, мене привозять в гості до бабушки. Ну ви приходьте, поговоримо ще…
Далі бабуся почала кликати хлопця зі словами «пора домой» (мабуть, задовбало спостерігати за його теревенями з якимось дивним бородатим чуваком), отже ми потиснули руки і він побіг…
***
Тепер мені думається про різне… Батьки цього хлопця застали “совок” зовсім малими або й не застали взагалі. І хоч самі вони мовою не послуговуються, особливо небезпечних помилок не припустилися. Зокрема, не навчили його, що розмовляти українською сopoмно, бо показуватимуть пальцем, дpaжнuтuмуть, називатимуть “ceлом”… І це дуже важливо! Представники мого покоління, сучасні плюс-мінус тридцятилітні, що зростали в Одесі, цього в основній своїй масі не уникнули, бо наші батьки прямо або через власний приклад втокмачили нам: “майбутнє за російською”!
З іншого боку, переходити на українську лише час від часу, це одне, а розмовляти нею постійно – інше. Думаю, зaцьkувaтu україномовну дитину можуть і зараз, але засобів бopoтьби з цим raнебнuм явищем уже значно більше, ніж двадцять і навіть десять років тому. Увімкнулися механізми заxuсту, яких раніше майже не існувало.
Для того, щоб таке “непросте” місто як Одеса увійшло в українську культурну площину, послуговуючись термінологією професора Грицака, долучалося до напряму руху Львова і Києва, вкрай важливо, щоб мовою почала послуговуватися молодь. Я б навіть уточнив: «українською мають заговорити люди, молодше двадцяти п’яти років, у середовищі яких, власне, і виникають тренди майбутнього». Ну а найперше завдання – прибрати пов’язані з мовою комплекси. Уважно спостерігаючи за ситуацією в Києві, можу стверджувати: «там це вже вдається». 
Щоб завершити на позитивній ноті, зазначу: «навіть «нецікава» школа, де викладають українською корисніша, ніж цікава, в якій викладають мовою вopoжoї країни». Звісно, нецікавою її лишати неможна. Реформування має тривати. Необхідні реукраїнізація і дepaдянiзація системи освіти! Це дуже складний процес, але шляху назад немає.
Serhii Bryhar
↓Поділитися з друзями в Facebook↓

↓Тисни «Подобається» і отримуй тільки кращі пости в Facebook↓
Інші матеріали рубрики: