Історія
Маму викликали в школу. Вчителька була впевнена, що мама скаже: «Ох, він у мене отримає …» Але отримала вона сама.

Маму викликали в школу. Вчителька була впевнена, що мама скаже: «Ох, він у мене отримає …» Але отримала вона сама.


----------------------------------
Вчителька була впевнена, що мама скаже: «Ох, він у мене отримає …» Але отримала вона сама.
Викликана в школу мати одного учня сказала те, що привело вчительку в лють. Деякий час вони просто мовчки вивчали один одного – вчителька в давно вже вийшлій з моди, але акуратно відпрасованій блузці і симпатична, дуже доглянута, відмінно одягнена жінка – матір одного з учнів.
– Ви хотіли мене бачити, Анна Петрівна? – звернулася вона до вчительки.
– Так! Хотіла! – строго промовила у відповідь Анна Петрівна, – ви ж мама Петі, адже так? Ну ось.
Мені потрібно дуже серйозно з вами поговорити.
– Ну, будь ласка, я слухаю.
– Просто важко, не знаю, з чого і почати! – заторохтіла Анна Петрівна, – це ж кричущий випадок! Ви розумієте. ваш Петя … Він … Він продавав однокласникам стрибунці!
Тут вчителька зробила багатозначну паузу і виразно подивилася на співрозмовницю.
– Ну? – незворушно сказала та, – продовжуйте, будь ласка. Продавав стрибунці. І?
– Що значить «і»? – розлютилася вчителька, – вам цього мало?
– Так, давайте розберемося, – терпляче промовила мама Петрика, – він продавав стрибунці.
Як я розумію, це такі кульки на гумці, так адже?
– Ну так…
– Тобто, – продовжувала мати, – нічого забороненого, просто іграшки. І що – він це робив під час уроків?
– Ні, але…
– Значить, виключно в позаурочний час? Зрозуміло. Він бешкетував, заважав дітям відпочивати або ще якось порушував порядок?
– Та ні ж! .. – вигукнула Анна Петрівна, але мама Петрика знову не дала їй договорити:
– Так що ж тоді? Що такого ви хотіли мені повідомити, що в терміновому порядку змусили мене прийти в школу? Ви хоча б розумієте, що заради того, щоб прибігти до вас з іншого кінця міста мені довелося перенести прийом в поліклініці? Мої пацiєнти були дуже незадоволені.
Так що, мені довелося домовлятися з ними, і з головним лікарем! Поясніть же мені толком: що сталося? Мій син продавав стрибунці. Він заважав проводити урок? Ні? У нього погані оцінки? Теж ні? Чудово! Може, він щось у когось вкрав? Знову ні? Слава Богу!
Тоді що ви так зациклилися на цих нещасних стрибунецях?
– Але ж це було в школі … І взагалі продавати …
– Ага, тобто, якби він роздавав іграшки даром, ви не стали б заперечувати. А то, що підліток намагається налагодити щось на кшталт власного маленького бізнесу, обурило вас до такої міри, що ви вирішили відірвати мене від роботи?
– Зрозумійте: Петя торгував стрибунцями!
– І що? Я щось не пригадую, щоб в статуті школи було написано, що учням забороняється продавати на перервах стрибунці. Або я щось пропустила?
– Це школа! Розумієте, школа, – Анна Петрівна вже просто тремтіла від обурення, – а не магазин! Тут нічого не можна продавати, розумієте?
– Справді? Щось я не чула, щоб у вашому буфеті безкоштовно роздавали пиріжки. Так що там пиріжки! Води безкоштовно не наллють!
– Яке це має відношення до справи? – здивувалася вчителька
– Ну, як же: ви говорите, що в школі нічого не можна продавати, а тим часом …
– Перестаньте! – розлютилася Анна Петрівна, – ви добре знаєте, що я маю на увазі.
– На жаль – не розумію. Правила школи не забороняють учням продавати стрибунців. Значить, мій син ніяких правил не порушував. Вважаю питання вичерпаним. Або ви щось ще маєте мені сказати?
– Я вважаю, вам слід серйозно поговорити зі своїм сином.
– Обов’язково! Я сьогодні ж скажу йому, який він молодець – відмінно розрахував своє маленьке комерційне підприємство! А вас я переконливо прошу надалі не смикати мене через подібні дрібниці – мій час коштує дорого.
Ось вам, як говорили колись два світи – два способи життя. З одного боку, хотілося б, щоб чадо добре навчалося, слухалася тата і маму і ні в якому разі не засмучувало вчителів. З іншого – якщо не давати дитині можливості проявити ініціативу, спробувати себе в чому б то не було (хоч в бізнесі, хоч в спорті, хоч в мистецтві – та де завгодно), то чи варто потім дивуватися, що «дитинка», доживши до тридцятника, париться в офісі рядовим співробітником? А адже це, в основному як раз тому і відбувається, що свого часу хтось (вчителі або батьки) на корені «зарубали» якусь його ініціативу.
Ось у Петрика, швидше за все, все складеться більш вдало. Оскільки його мама розуміє все абсолютно правильно. І дає своїй дитині шанс спробувати. Ну, а те, що Анна Петрівна цим незадоволена … Та Бог з нею, з Анною Петрівною!
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
↓Поділитися з друзями в Facebook↓

↓Тисни «Подобається» і отримуй тільки кращі пости в Facebook↓
Інші матеріали рубрики: